Батько , не той , хто народив .....

Більшість батьків розуміють, що народження дитини не тільки приносить радість, але й створює проблеми, а тому й не дуже переймаються цими проблемами. Зовсім інша ситуація складається тоді, коли в сім'ю приходить нерідний батько. Навряд чи знайдеться чоловік, який хоче стати вітчимом. Його єдине бажання - зв'язати свою долю з жінкою, яку він вважав гідною супутницею життя. Але у жінки є дитина. З якими почуттями починає він грати батьківську роль, як поставиться до пасинка або падчерки ?

Як правило, спочатку чоловік в подібній ситуації налаштований оптимістично. Він упевнений у своїй здатності налагодити відносини з новим чадом. Дитина ж, найчастіше, зустрічає нового тата насторожено, а то й зухвало, агресивно. У вітчима спрацьовує відповідна реакція неприйняття, і незабаром відносини переростають у замкнуте коло взаємних образ, сварок, непорозумінь.

З психологічної точки зору недоброзичлива реакція дитини на вітчима має оборонну природу. До появи вітчима передував період життя з рідним батьком, нехай і проблемний. Потім батько пішов ... Якось пристосувавшись до відсутності батька, дитина навчилася відчувати себе в спілкуванні з матір'ю більш-менш комфортно. Прихід сторонньої людини загрожує зруйнувати сформовану гармонію. Вітчим сприймається як небажаний суперник, який віднімає материнську любов. Якщо при цьому рідний батько бачиться дитиною, до того ж приносить дорогі подарунки і, що не менш важливо, сильні позитивні емоції, то в хід йде елементарне порівняння, вкрай невиграшне для вітчима. Дитина відмовляється визнати його справжнім татом, оскільки знає і любить рідного батька.

Положення ускладнюється реакцією матері на погану поведінку дитини. Вітчим намагається виховувати дитину, як рідний батько, суворо, вимогливо. Мати сприймає строгість чоловіка, як жорстокість. Інша ситуація: вітчим побоюється, що його строгість буде розцінена оточуючими, самою дитиною та його матір'ю як жорстокість нерідної людини. В результаті витівки пасинка чи падчерки залишаються безкарними, і коли терпінню приходить кінець, на них слідує максимально сувора реакція вітчима, що немов підтверджує давні побоювання - вітчим злий!

Поради вітчиму :

Пам'ятайте: майже всяка жінка розцінює своє дитя як частину самої себе. Навіть якщо ваші почуття до дитини не настільки теплі, як до його матері, принаймні, не треба це явно демонструвати.

Не будуйте ілюзій щодо того, що у дитини по відношенню до вас негайно з'явиться сильна прихильність. Будьте терплячі і терпимі.

Не наполягайте на тому, щоб вас відразу ж і неодмінно називали татом. Для цього дитині треба подолати певний внутрішній бар'єр.

Не допускайте потурання до поганої поведінки дитини. Будьте вимогливі, але справедливі - це необхідна якість батька. Коли треба - суворі, але не жорстокі.

Не приховуйте від дитини, що найдорожча для нього людина - мама - дорога вам і улюблена вами. І в цьому ви з ним союзники.

Поради матері :

Поставтеся з розумінням до того, що ваш чоловік живить більш сильні почуття до вас, ніж до вашої дитини. Любов не можна вимагати. Якщо він полюбить вашу дитину, то це відбудеться само собою.

Уникайте порівняння вітчима з рідним батьком.

Усією своєю поведінкою дайте дитині зрозуміти, що набуття вашою родиною нового члена ніяк не применшує вашої материнської любові.

Якщо між дитиною і вітчимом відбуваються сварки, намагайтеся не приймати нічию сторон. Адже кожна з сторін по-своєму права і не права .

Спонукайте чоловіка більше часу приділяти тим заняттям, в яких ви могли б брати спільну участь всією сім'єю. Відносини налагоджуються не в процесі їх з'ясування, а в ході конструктивного спілкування, цікавого всім.

Створюйте сімейні традиції та ритуали. Їх об'єднує сила ні з чим не можна порівняти.

Практичний психолог Гришичкіна С. Р.