Збірка віршиків для дітей молодшого шкільного віку
Світлана Іщук
«ПОВЧАЛЬНІ ОКАЗІЇ»
Частина 3
Вперта Оксана
Хто так гучно вередує?
Безперервно капризує?
Це Оксанка на світанку
Репетує: «Ні – сніданку!»
А в обідню пору діду
Верещить: «Ти сам обідай!»
Ввечері вона не в дусі,
Бо не хоче до бабусі!
То не хоче у садочок,
То не хоче в холодочок,
А іще - не хоче спати,
Одяг й іграшки збирати».
Репет, галас та плачі!
Вдень, увечері й вночі!
Надоїв цей вереск мамі,
Голосні, щоденні драми.
Каже мама: «Що ж, Оксано,
Вперта ти та неслухняна,
Вередуєш, капризуєш,
Умовляння ти не чуєш.
Більш не будемо вмовляти
Та прохання повторяти,
Надокучив цей спектакль -
Скажеш «Ні» - хай буде так!»
Може мамині це жарти?
Перевірити це варто!
І якраз через годину,
Мама оклика дитину:
«Вже обідати пора,
Йди до хати із двора!
Жде тебе обід смачний,
Калорійний, запашний:
Борщ, котлети та пампушки,
Бараболя та ватрушки»!
«Ні», - відповіла Оксана,
Ще побуду на майдані,
На скейтборді покатаюсь,
Та з друзяками пограюсь».
Лиш зітхнула тихо мама:
«Будь по-твоєму, Оксано…!»
Дві години пролетіли,
Ксеня Їсти захотіла!
Вбігла дівчинка до хати,
Почала обід шукати.
Де котлети та пампушки,
Борщ, картопля та ватрушки?
У каструлях було пусто,
Лиш знайшла салат з капусти…
Ксеня гнівно закричала:
«Мамо, ти обід сховала?
Де поділись борщ, пампушки,
З сиром запашні ватрушки?»
Мама Ксеню здивувала,
Бо такі слова сказала:
«На обід ти запізнилась,
Без обіду ти залишилась.
Весь обід родина з’їла,
Ми тобі не залишили.
Ти ватрушки не шукай,
А вечерю зачекай».
Важко дівчинка зітхнула,
В холодильник зазирнула,
Взяла масло та маслинку,
Хліба сірого скоринку.
З’їла бутерброд холодний,
І попленталась голодна
Далі на подвір’ї гратись,
І на гойдалках гойдатись.
Гей, Оксано, схаменися,
Сперечатись зупинися!
Не кричи, не гарячкуй,
А спокійно поміркуй:
Перш ніж рішення прийняти,
Чи доцільно відмовлятись!
Несправедлива мама
Нумо, прочитайте діти,
Цю історію про Віту.
Хто ж ця Віта? Для початку,
Пустотливе це дівчатко,
Добра дівчинка, привітна,
Любить іграшки та квіти,
І весела, і красива,
І моторна, й говірлива!
Кличе дівчинку матуся
Ніжно - Віточка-Вітуся.
Але я скажу вам, діти,
Є погана звичка в Віти,
Має хист фантазувати,
І не проти й прибрехати!
Все вигадує без міри,
І сама в усе це вірить!
Вимишляє небилиці
Про принцес й чарівниць,
Про котів й собак летючих,
Про страховиська гримучі!
А як зробить шкоду тайно,
Не признається, звичайно!
Вже не раз казали Віті,
Що не варт брехати дітям,
Бо брехня не прикрашає,
Брехунам – не довіряють!
Баба, дід, і мама з татом,
Просять Віту не брехати.
Віта ніби їх не чує,
Все придумує, мудрує.
Наша Віта – незламана,
Вводить часто всіх в оману!
Є у Віти менший братик,
Владиславом його звати.
Тільки-но почав ходити,
Ще й не вміє говорити.
Віта брата забавляє,
У садочку з ним гуляє,
А якщо не хоче грати -
Кривдить і дратує брата,
Доведе до сліз дитину,
Мамі ж бреше , що не винна.
Якось дітям каже мама:
«Я спечу пиріг духмяний,
Тільки схожу у крамницю
По сметану й полуницю.
Ви ж цукерки не чіпайте,
Лише трохи зачекайте».
Тільки мама вийшла з хати,
Віта залишила брата,
Кинулась на кухню спритно:
«Ось цукерки апетитні!
Прохолодний лимонад
Та солодкий мармелад!
Слабкість до цукерок маю,
Що робити з цим – не знаю!
Лиш одну я посмакую,
Пристрасть я свою вгамую!»
Не пройшла іще хвилина -
Віта їла без зупину,
Рот цукерками набила,
Що ж ти, Віто, наробила?
Закусила мармеладом,
Та й запила лимонадом.
Віта, Віточка, Вітуся,
Як поясниш все матусі?
Знов введеш її в оману?
Будеш знов брехати мамі?
Тут у дім заходить ненька,
Із пакунком немаленьким.
Діток кликнула матуся:
«Де ви, Владик та Вітуся,
Я сюрприз принесла, діти!
Нумо, будемо радіти! »
Віта враз опам’яталась,
Усвідомила, що сталось!
Про нестримність шкодувала,
Страшно запанікувала.
Мислить Віта гарячково,
Щоб збрехати терміново?
«Правду я не розкажу!
З’їв цукерки Влад, скажу…»
Вийшла маму зустрічати,
Враз розпочала брехати:
«Це не я цукерки з’їла,
Брата я недогляділа,
З’їв цукерки, мамо, Владик,
Не дала йому я ладу»!
Мама глянула на доню -
Рот, обличчя та долоні,
Забруднила шоколадом,
Та облилась лимонадом!
Мама зразу все збагнула,
У пакунок зазирнула.
Витягла з пакунку нові,
Фарби різнокольорові,
Ляльку, кубики, хатинку,
Піраміду та машинку,
Віддає дарунки сину,
Каже мама: «Влад, дитино,
Все, що у моїм пакунку,
Це для тебе подарунки!
Ці сюрпризи довгождані,
Лиш для діток неслухняних.
Не послухав Влад ти неньку,
З’їв цукерки потихеньку,
Так процесом захопився,
Що не з ким не поділився.
Ти ще й жадібний, хлопчино!
Мій синочок – молодчина!»
Гнівом блиснула Вітуся,
Що це мовила матуся?
Закричала дратівливо;
«Мамо, це несправедливо!
Знов тебе я обдурила,
Щоб мене ти не сварила!
Правду чисту затаїла,
Бо усі цукерки з’їла!
Мамо, значить у пакунку
Це усі мої дарунки?»
Мама хитро посміхнулась,
Та до доньки повернулась,
Потім мовила скептично:
«Вже брехня для тебе звична,
Доня, донечко, ти брешеш,
Наче білу вовну чешеш,
Із брехнею світ пройдеш,
та назад не повернеш».
Більш нічого не сказала,
Іграшки в пакет зібрала,
Та й пішла обід варити,
Тісто дріжджове місити…
Як ви думаєте, діти,
Чи дала матуся Віті
Нові іграшки чудові,
Фарби різнокольорові?
Сайти, на яких розміщена збірка "Повчальні оказії":
http://effectus.at.ua/index/ditjachi_virshi/0-16
Фейсбук: :https://www.facebook.com/%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9-%D1%96-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9-113539537650740
https://www.surgebook.com/LanaIshch/poems/all
https://www.surgebook.com/LanaIshch/book/povchalni-okazii
|
