САМООЦІНКА В ДИТИНСТВІ ФОРМУЄ МАЙБУТНЄ…

Самооцінка – що це і навіщо нам, людям? В самому слові самооцінка закладено його значення - оцінка самого себе. Це психологічне явище формується з самого раннього дитинства, і залежить першочергово від стилю виховання дитини батьками

Невже оцінка самого себе якось впливає на якість життя людини? Незаперечно самооцінка визначає рівень успішності людини в тій чи іншій сфері її життя. В дитинстві від самооцінки дитини залежить рівень успішності в садочку та школі, вміння налагодити нормальні взаємовідносини з однолітками, можливість ставити цілі і успішно досягати їх. Самооцінка регулює поведінку і формує характер дитини. В дорослому житті неадекватна самооцінка може зашкодити взаємовідносинам у сім’ї та кар’єрному росту.

Отже, самооцінка буває занижена, завищена та неадекватна.

Нормальна самооцінка дитини проявляється у  адекватному відношенні до своїх успіхів та невдач. Такі діти розуміють, що робити помилки – це природно кожній людині, вони не прагнуть до досконалості. Вони хочуть досягти кращих результатів, але не прагнуть стати неперевершеними. В них збалансована самокритичність і впевненість у собі.

Завищена самооцінка завдає неприємностей і дітям, і їх батькам. «Мій син - відмінник. Йому все легко вдається,швидко засвоює новий матеріал. Але коли щось не вдається, це для нього - катастрофа. І він не може сказати про свою невдачу, признати що він не правий, зразу йде протест…» - так описує одна мама свого сина. І так виглядає завищена самооцінка у дитини: зазвичай ці діти загально талановиті. У них високий інтелект, вони без проблем йдуть на контакт з оточуючими, але мають проблеми у спілкуванні, бо не рахуються з потребами інших. Люблять управляти оточуючими. Від них часто почує: «Я – найкращий!».  Підвищена конкурентність, агресивність та конфліктність. Такі діти ставлять захмарні цілі, вірять, що краще за них ніхто не може їх досягти. А коли мета не досягається, то впадають у депресивний стан. Досить часто  - це єдині або старші діти у сім’ї. Також, якщо між дітьми велика різниця у віці, наймолодша дитина у сім’ї також може мати завищену самооцінку.

Занижена самооцінка також засмучує дітей та їх батьків. Це явище проявляється у самому характері дитини. Це тихі, боязливі діти. Від них не рідко можна почути: «Все рівно, в мене нічого не вийде, навіть пробувати не буду…» Якщо їм вдалось щось досягти, то вважають це удачею, допомогою інших, щасливим випадком, і тільки не своїми зусиллями. Такі діти соромляться компліментів. Успіхи у ігровій та навчальній діяльності низькі. У дітей із заниженою самооцінкою часто виникає почуття безнадійності та власної неповноцінності. Такі діти недовірливі, підозрілі, образливі, нерішучі.

Як же формується самостійність? Зростаючи, дитина набуває певних досягнень, разом з тим, вона проходить через ряд невдач. Без доросли на перших порах дитя не може оцінити невдачі та досягнення. Цю оцінку дають батьки та інші оточуючі (родичі, вихователі, однолітки): «Ти молодець, ти хороший, в тебе вдасться» або «Ти – поганий, в тебе вічно нічого не виходить, ти – невдаха, в кого ти такий вдався». Позитивне ставлення до себе, нормальну самооцінку формує психологічна та фізична підтримка та турбота оточуючих.

На цей процес впливає і те, яку самооцінку мають оточуючі дитину дорослі, особливо батьки. Адже вони є для нього взірцем для наслідування.

Поспостерігайте за своєю дитиною у кругу однолітків і ви зможете визначити рівень її самооцінки.

Діти з нормальною самооцінкою контактні, активно беруть участь у іграх, не конфліктні, вміють настоювати і уступати в рівних мірах. Занижена самооцінка дитини проявляється у її небажанні гратись з дітьми, в частих образах на однолітків. Вони дуже вразливі і часто плачуть. Якщо ваша дитина галасує на майданчику, що вона найкраща (швидша, розумніша, красивіша), часто конкурують, нав’язують свої правила, конфліктують, то це завищена самооцінка.

Як же правильно формувати адекватну самооцінку

Похвала, схвалення, підтримка та заохочення.

Похвала, викликає позитивні емоції, піднімає сили, сприяє появі енергії, викликаю у людини комунікативні потреби та бажання співпрацювати. Не можна хвалити за те, що дитина не досягла своєю працею, через жалість, і з бажання сподобатись дитині. Також, не потрібно хвали красу, здоров’я, природні здібності та доброзичливість (Владимир Леви "Нестандартный ребенок" ).

Заохочення і похвала використовується, коли дитина прагне до саморозвитку та самовираження. Будь-які заслуги – оцінки, малюнок, перемоги на змаганнях теж заслуговують на похвалу. Вимоги до дитини стати видатною у якійсь діяльності може привезти до зниження мотивації, невпевненості у собі, і відбити охоту займатись цією діяльністю.

Дуже стимулює дитину вирази: «В тебе все вийде», «Я вірю в тебе», «Ти зможеш»

Карати дитину теж потрібно правильно!

Покарання повинно приносити користь не впливати на психічне чи фізичне здоров’я дитини

Якщо ви сумніваєтесь у доцільності покарання – не карайте.

За одну провину - одне покарання. Сурове покарання використовуйте за всі провини відразу.

Караючи дитину НІКОЛИ НЕ ГОВОРІТЬ «Я НЕ ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!»

Ніколи не відбирайте подароване дітям, ні вами, ні іншими.

Карати дитину – тут і зараз. Покарання із запізненням – не допустиме

Якщо час покарання вичерпаний – то варто простити дитину. Не потрібно постійно згадувати про інцидент.

Караючи, не використовуйте приниження.

Забороняється карати:

Під час хвороби дитини, або якщо в неї погане самопочуття.

Під час гри, прийому їжі, під час праці, перед сном.

Коли дитина отримала фізичну травму, наприклад, упала. Або, зразу після психічної травми, наприклад, після переляку.

Коли дитині не вдається впоратись зі своєю дратівливістю, гіперактивність, неуважністю, тривогою. Коли в неї, навіть через всі її зусилля не виходить справитись з емоціями.

Коли внутрішні мотиви вчинку нам незрозумілі.

Не варто зганяти свою зліть та невдачі на дітях.

Для розвитку адекватної самооцінки у дитини

Залучайте дитину до повсякденних, в міру їй доступних, домашніх справ.

Розумно використовуйте похвалу, заохочення, схвалення та підтримку. Не перехваліть!

Покарання повинні бути адекватні, без зайвої жорстокості.

Ініціатива дитини варта заохочення і похвали.

Ваша адекватне ставлення до похвали і до невдач – прекрасний приклад дитині.

Порівняння з іншими дітьми тільки провокує невпевненість і заздрість у дітей.

Сваріть за конкретні вчинки, а не в цілому.

Негативні оцінки діяльності дитини подавляють інтерес і творчість дитини.

Безумовне прийняття дитини – найкраще у відносинах між батьками та дітьми.